14 січня у Красному вшанували пам’ять останнього головнокомандувача УПА Василя Кука

Сьогодні, 14 січня, в день св. Василія Великого, у Красному традиційно представники громадськості разом із настоятелями місцевих храмів о.Юрієм Толочним та о. Степаном Жукровським у спільній молитві вшанували пам’ять нашого славного земляка Василя Кука – генерал-хорунжого та головнокомандувача Української Повстанської Армії.

Василь Кук, якому судилося стати останнім командувачем УПА, народився 11 січня 1913 року в селищі Красне. Батько Степан Матвійович — залізничник, мати Прасковія Федорівна — селянка. Bci діти родини Куків стали членами ОУН. Двох братів Василя – Ілярія та Ілька – згодом стратила польська влада. За радянської влади всі члени родини були засуджені до позбавлення волі, все майно батьків було конфісковано.

В роки навчання у Золочівській гімназії (1923-1932) був членом «Пласту» та товариства “Рідна школа”. У 1929 році вступив до ОУН. Під час студій в Люблінському католицькому університеті, де після закінчення гімназії він вивчав юриспуцнденцію, Кук знайомиться з Степаном Бандерою, виконує доручення Крайової Екзекутиви ОУН. Відтак у 1934 р. за революційну діяльність заарештований польською владою. Вийшовши на волю. У 1936 р. очолює Золочівський повітовий провід ОУН.

У травні 1937-го як золочівський повітовий провідник ОУН організував напад на польських поміщиків — подружжя Ясінських. Під час нападу, всупереч плану дій ОУНівців, Ясінські загинули від рук брата В. Кука Іларія.  — Іларія. Деяких учасників акції заарештувала польська поліція, і в березні 1938 у Золочеві відбувся судовий процес над ними. Василь Кук у травні 1937 перейшов у підпілля.

У 1941 р. Василь Кук організовує і очолює Центральний штаб похідних груп ОУН в східні області України. Навесні 1943 р. він очолив УПА-Південь, в квітні 1944 р. керував найбільшим боєм УПА під Гурбами. З 1947 р. був заступником Романа Шухевича, а після його загибелі у 1950 р. Василя Кука обрано Головою Проводу ОУН в Україні і Головним Командиром УПА.

Будучи у підпіллі 17 років мав близько 40 псевдо, найвідоміші з яких “Медвідь” та “Леміш”. Після низки невдалих чекістських операцій і років розшуків радянським спецорганам вдалося встановити місце перебування командира. Надвечір 23 травня 1954 р. у криївці в Іваницькому лісі на Львівщині спецагенти – завербовані підпільники, серед яких особистий зв’язковий командира захопили Василя Кука з дружиною.

Одружився Кук 1943 року у тодішньому Дніпропетровську з Уляною Крюченко. Органи МГБ відібрали у дружини Василя Кука сина Юрія у 3-річному віці та віддали у дитячий будинок у Маріуполь під ім’ям Юрій Чоботар. Пробув у дитячому будинку до 7 класу. У 13-річному віці Юрія повернули реабілітованій сім’ї. Після реабілітації сім’я отримала квартиру на Дарниці у Києві, де останній командувач УПА прожив до смерті.

Після шести років ув’язнення його звільнили. Ціною умовної свободи у 1960 році став “Відкритий лист…” до керівників ОУН і “до всіх українців, що живуть за кордоном”, в якому він закликав припинити боротьбу проти радянської влади. Однак у листопаді 1974 р. в доповідній записці голова КГБ УРСР Віталій Федорчук писав Володимиру Щербицькому: “У процесі спостереження за Куком зафіксовано низку фактів, які дають підстави вважати, що він міг використати звільнення від кримінальної відповідальності і наступне перебування на волі для продовження антирадянської діяльності та вчинення інших злочинів…”

В роки незалежності Василь Кук співпрацював з редакцією “Літопису УПА”, був головою наукового відділу Всеукраїнського братства ОУН-УПА, писав спогади, виступав.

Помер на 95-му році життя 9 вересня 2007 р. За заповітом похований у рідному селищі Красне, де 12 вересня 2010 року йому було встановлено пам’ятник. На честь Василя Кука названо вулиці у Дніпрі, Житомирі та Винниках.