Історія успіху Антона Дацка – на сторінках книги «The Ukrainians»

 Історія успіху Антона Дацка – на сторінках книги «The Ukrainians»

DSCN9249

Наприкінці серпня до студії Буського радіо завітав наш відомий паралімпієць Антон Дацко з приємною новиною. Антон отримав книгу, яка щойно побачила світ у Видавництві Старого Лева  «The Ukrainians» .

У книзі зібрано 20 мотивуючих розмов, опублікованих на сайті theukrainians.org протягом  існування проекту «The Ukrainians» – онлайн-журналу про успішних українців, ініціативу та відповідальність.

Герої книги – успішні українці, які показали на власному життєвому прикладі, як не поступатися власним принципам та цінностям, не зупинятися і йти вперед, реалізуючи творчі ідеї та проекти, заради успішного розвитку нової, самобутньої України.

Упорядники книги : Тарас Прокопишин, Володимир Бєглов, Інна Березніцька.

На сторінках книги розміщена цікава і повчальна життєва історія про шлях до успіху нашого відомого спортсмена Антона Дацка :

Український спортсмен, фехтувальник-візочник. Срібний призер Літніх Паралімпійських ігор у Лондоні, чемпіон світу, чемпіон Європи.

Він міг би опустити руки, стати вічно незадоволеним бурчаком, доживати собі, а не жити. Його життя могло зламатися тоді, коли падаючи з дерева він зламав собі хребет. Але життя не зламалося, а переламалося. Антон Дацко почав перемагати. Перш за все — себе.

Він почав займатися фехтуванням у 2003-му році — порадили реабілітологи. А у 2014-му звичайний хлопець з українського райцентру — кількаразовий чемпіон і Європи, і світу, володар Кубків Світу. А ще він усміхається і отримує задоволення від кожного прожитого дня. «Дивіться, який годинник!» — показує один з цінних подарунків, які нещодавно привіз зі змагань у Страсбурзі.

На нашу розмову і фотосесію він приїздить сам, на власній автівці. Виходить з машини, вправно пересідає на візок — поїхали!

Як ви стали тим, ким ви є зараз?

Народився в Буську . Там минуло моє дитинство, там закінчив школу, у якій, між іншим, вчився досить посередньо. Батьки не дуже змушували, а сам не надто «горів» бажанням. Мене більше цікавив спорт. Прагнення перемагати переслідувало мене, скільки себе пам’ятаю. Пробував і волейбол, і дзюдо, однак ні там, ні там надовго не затримався.

Фехтування прийшло після нещасного випадку. Я тоді вчився в 11-му класі. Одного разу сидів удома, захотілося горіхів. У нашому саду горіхові дерева не росли, тож пішов до горіхового гаю неподалік — це поруч із місцевим хлібокомбінатом. Видерся на дерево, а між гілками не помітив ліній електропередач. Що було далі — досі не можу згадати, але прокинувся уже на землі з переломом хребта. Ніг не відчував.

Звісно, мене одразу ж повезли до районної лікарні, наступного дня — до Львова. Мені пощастило — у той час у Львові уже з’явилися фахівці-реабілітологи. Операцію провели якісно, лікарі запевняли, що «не все пропало»: мовляв, життя після такого падіння не завершується, можна і вчитися, і спортом займатися. Травма була дуже складна, два місяці на реабілітації.

Лікарі сказали просто: «Усе залежить лише від тебе. Якщо ти постійно практикуватимеш фізичні вправи, то, можливо, функції спинного мозку відновляться, почнеш відчувати». Люди в таких ситуаціях реагують по-різному. Дуже по-різному. Проте я розумів, що коли «впаду духом», то точно нічого не зміниться.

Тому знову пішов до школи, закінчив її. Не хочу жалітися, але життя дуже змінилося — багато звичних речей могли стати недосяжними. Тому я не хотів, не міг байдикувати вдома. Зайнявся спортом.

Ніколи не комплексував через візок. Відчуваю набагато більше незручностей не через свій засіб пересування, а через те, що пересуватися дуже складно — майже усюди це біг з перешкодами. Навіть до магазину потрапити — дуже складно.
Багато людей не те, що не можуть перебороти усі ці зовнішні перешкоди, вони й внутрішньо не можуть себе налаштували… А вам вдалося!

Я не звертаю уваги на проблеми, я шукаю вирішення. Дивлюся на проблему як на головоломку, намагаюся максимально самостійно її розв’язати. Я молодий і не хочу почувати себе немічним, таким, якому постійно потрібна допомога. Я знаю, що сам можу все зробити.

Тому й вирішили спортом займатися навіть після травми?

Реабілітологи, з якими я познайомився в лікарні, створили громадську організацію «Стимул». У ситуації, коли в Україні не було такої професії, як «реабілітолог», вони усе одно намагалися допомагати людям, шукали різноманітні ґранти, можливості допомогти нам. Тож ці люди започаткували програму «Рекреаційні ігри» — збирали усіх «спинальників» (так нас називають) і ми двічі на рік займалися спортом у Львівському університеті фізичного виховання. Там орендували манеж і ми упродовж дня організовували різноманітні турніри — від настільного тенісу до фехтування. Після таких зустрічей, оцього духу змагання, прагнення до перемоги я завжди краще почувався. Та й самі лікарі щоразу наголошують — спорт є найкращою реабілітацією. Саме тоді чітко вирішив, що хочу серйозно займатися спортом.

Коли ви зрозуміли, що саме фехтуванням хочете займатися?

Це вийшло доволі випадково. Під час рекреаційних ігор до мене підійшов тренер і запропонував займатися фехтуванням. Великою мірою мені було байдуже, яким саме спортом займатися — просто дуже хотілося займатися регулярно, від цього моє здоров’я залежало. Тому без вагань погодився спробувати.

Тренування відбувалися у Львові, а я мешкав й учився за 50 кілометрів, у Самборі. Було дещо незручно щоразу добиратися, але пощастило Українське товариство сліпих запропонувало мені роботу за спеціальністю (я здобував фах кравця) і навіть забезпечило гуртожиток! А потім пощастило вдруге — один із наших спортсменів Степан Ханик зазвичай їздив на тренування автомобілем повз мій гуртожиток, відтак забирав мене на тренування. Тренування стали більш-менш регулярними.

Звичайно, я цікавився й іншими видами спорту для осіб з особливими потребами. Але для тих, у кого травма спини, лишалося тільки фехтування — дуже незручно їздити на візку навколо тенісного стола і тримати важкий спортивний лук під час стрільби. Так я й визначився зі своїми спортивними вподобаннями. Та й загалом — фехтування більш динамічне, тут треба рухатися і боротися.

Що таке паралімпійське фехтування?

Усе просто — є фехтування стандартне, а є фехтування на візках. Паралімпійський спорт як масове явище з’явився після Другої світової війни, коли обличчя Заходу багато в чому змінилося — у тому числі змінилося й думання про людей з особливими потребами.

У «здоровому фехтуванні» є три види — на рапірі, на шаблі та на шпазі. У нас — два. Звичайні спортсмени зазвичай зосереджуються на якомусь одному виді і це зрозуміло — там набагато більша конкуренція на всіх напрямках. Відповідно, треба зосереджуватися на чомусь одному, бути найсильнішим в усіх видах майже неможливо.

Чи можете перерахувати свої основні здобутки?

Коли я починав, у нас була дуже висока конкуренція, відтак, мав чого прагнути, до кого рости. Коли фехтуєш зі сильнішими, то рівняєшся з ними, а у перспективі можеш їх перемогти. Перша нагорода знайшла мене в Польщі. Ми поїхали на відкритий чемпіонат до Варшави, де я посів третє місце у категорії Б.

А після двох років тренувань я посів третє місце на першому своєму Чемпіонаті Європи, що відбувався у Мадриді. Став там третім у персональній рапірі і третім у командній шпазі. Так усе й почалося… Це був несподіваний результат — 15:0. Дивно зараз, але я ще був тоді таким трохи нестабільним спортсменом. Пригадую, у двох сильніших виграв, а двом слабшим програв.

А у 2006-му, приміром, я не виборов жодної медалі. Бував і на п’ятому, і на шостому, і на сьомому місцях — не вистачало витривалості і досвіду. Але чи це причина здаватися? Відтак у 2007-му ситуація змінилася, я просто чіплявся за нагороди. Мав дві бронзи за рік.

Вагоміші результати почалися з 2010-го. Я здобув друге місце на Чемпіонаті Світу з шаблею та виборов звання «Майстер спорту міжнародного класу».

У 2011-му я виграв Кубок Світу, став Чемпіоном Європи, а потім — дворазовим Чемпіоном Світу. У 2012-му став срібним призером на рапірі, а у 2013-му ми вибороли перше командне місце на Чемпіонаті Світу у Будапешті з шаблями, і друге місце — з рапірою. І ще в тому ж 2013-му я виграв Кубок Світу на рапірі.

Це був такий період, коли я вперше за всю свою кар’єру претендував на два Кубки Світу: міг стати кращим і рапірі, і на шаблі. Але не склалося. У вирішальному турнірі я не зміг стати першим, лише третім.

Зате цьогоріч я пережив справжній тріумф — і на шаблі, і на шпазі, і на рапірі.

Антоне, а що для вас успіх? Ви себе вважаєте успішним?

Успіх — це коли ти досягаєш позитивного результату у своїй справі. У моєму випадку — багато займаєшся, береш участь в змаганнях й перемагаєш. Це, на мою думку, успіх.

Але розуміння успіху лише як статистики перемог — це надто просто. Бути успішним — це постійно розвиватися, проявляти ініціативу. Бути успішним — це жити по-справжньому. У 2013-му, приміром, у нас була кризова ситуація — мав відбутися Чемпіонат України з фехтування, але традиційно не було на те грошей. Ми з друзями намагалися хоч якось виправити цю ситуацію. Звичайно на Чемпіонат України нас не вистачило, однак показові змагання у Буську ми провели.

Я прагну долучити більше молоді, більше дітей до цього заняття. Мені хочеться на власному прикладі показати, що спорт дає бажання жити, що це купа енергії і сили. Я не можу просто перемагати, мені хочеться з кимось цим поділитися.
Якими принципами має керуватися людина, аби досягти успіху?

Для мене важливою рисою є принциповість. Коли я щось роблю, обов’язково намагаюся завершити справу до кінця, не зупинятися на півдорозі. Якщо вже беруся за якусь справу, то намагаюся зробити її максимально добре.

Дуже по-особливому впливає на мене християнство. Люблю перечитувати Біблію, вдосконалюватися не лише фізично, а й духовно. Наодинці філософую, копаюся у собі, думаю над життям, над заповідями. Думаю, що людина мусить мати якісь межі всередині, дотримуватися собою ж вироблених принципів, ставити цілі. Треба бути зрозумілим для самого себе у першу чергу — не можна постійно кидатися то в один бік, то в інший. Такі правила дуже допомагають і в спорті, і в житті.

 

 

Comments

comments

Залишити коментар

BannerFans.com BannerFans.com BannerFans.com

Останні Статті

Архів пошуку

Пошук за датою
Пошук у категорії
Пошук у Google

Сайт створено by Yarema Yevgen Інформація «Буського радіо» є інтелектуальною власністю «Редакції Буського районного радіомовлення» За повного чи часткового використання текстів та зображень чи за будь-якого іншого поширення інформації «Буського радіо» гіперпосилання на сайт «Буського радіо» – www.buskeradio.in.ua –є обов'язковим За зміст рекламної інформації відповідальність несе рекламодавець НАША ЕЛЕКТРОННА СКРИНЬКА BUSKERADIO@I.UA.

Top