27 жовтня – День пам’яті – 80 років із часу масових розстрілів української інтелігенції в урочищі Сандармох

27 жовтня – День пам’яті – 80 років із часу масових розстрілів української інтелігенції в урочищі Сандармох

Урочище Сандармох стало одним із сумних символів Великого терору. У документах радянських спецслужб ця місцевість зазначена як «обычное место расстрелов». 80 років тому там розстріляли близько 7 тисяч людей 60 національностей і дев’яти релігійних конфесій. Серед них понад 677 українців. Найбільшу групу в’язнів – 1111 осіб – розстріляли з 27 жовтня по 4 листопада 1937 року. Ці масові розстріли приурочили до 20-річчя так званої «Жовтневої революції»

Із 5 серпня 1937 р. за постановою Політбюро ЦК ВКП(б) «Про антирадянські елементи» розпочалася наймасовіша «чистка» суспільства від ворогів радянської влади, в тому числі у місцях позбавлення волі. За сфабрикованими новими «справами», без слідства і суду із жовтня 1937 до лютого 1938 р. Особлива Трійка УНКВС по Ленінградській області прирекла до розстрілу 1825 в’язнів, які відбували покарання на Соловках. Найбільшу групу – 1111 осіб, розстріляли в урочищі Сандармох (Медвєж’єгорський район Республіки Карелія Російської Федерації). Розстріли здійснювалися 27 жовтня, 1-4 листопада 1937 року.

Справа українських політв’язнів називалася «Дело № 103010-37 оперативной части Соловецкий тюрьмы ГУГБ НКВД СССРП на 134 человека украинских буржуазных националистов». У жовтні 1937 року в останній етап пішли близько 300 українців, серед них – поет-неокласик, професор Микола Зеров, творець театру «Березіль» Лесь Курбас, драматург Микола Куліш, освітяни Антон, Остап і Богдан Крушельницькі, письменники Валер’ян Підмогильний, Павло Филипович, Олекса Влизько, Валер’ян Поліщук, Григорій Епік, Марко Вороний, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий, історики Матвій Яворський, Сергій Грушевський (брат Михайла Грушевського).

Соловецьких в’язнів етапували морем до порту Кемь, звідти залізницею перевозили до м. Медвеж’я Гора (з 1938-го Медвеж’єгорск) й поміщали до СІЗО Біломорсько-Балтійського табору. Звідси засуджених зв’язаними доставляли у Сандармох, де і розстрілювали.

Урочище Сандармох, як місце розстрілів, стало відоме після тривалих пошуків лише влітку 1997 року. Останки знайшли члени міжнародного товариства «Меморіал» – історики Веніамін Іофе та Юрій Дмитрієв.

Із 1997-го і до початку воєнної агресії Росії проти України в урочище Сандармох і на Соловки щороку їздили українські делегації для участі у Днях пам’яті за загиблими.

27 жовтня 1997 року в’язень радянських концтаборів, письменник і філософ Євген Сверстюк привіз у Сандармох дерев’яний хрест роботи Миколи Малишка. У 2005-му на його місці встановили пам’ятник – козацький хрест із написом «Убієнним синам України».

Історична довідка про Соловецький концтабір

Соловецький архіпелаг (Архангельська область Російської федерації) площею 347 км² складається із шести великих островів і безлічі маленьких. Найбільший із них – Соловецький острів (з 1920 до 1987 року називався Кремль) з півночі на південь простягається на 24 км, із заходу на схід – 16 км. У 1429-му монахи заснували тут монастир, який у 1596 році укріпили кам’яною неприступною фортецею. Також монастир використовувався як в’язниця.

За 300 років існування монастиря на Соловках до 1917 року було близько 350 в’язнів. За 19 років радянської влади з 1920 до 1939-го через Соловки пройшло понад 100 тисяч осіб, половина з яких загинула. Навесні 1920 року у радгосп «Соловки» на примусову роботу привезли перших ворогів радянської влади. Офіційно СЛОН (російською мовою – «соловецкие лагеря особого назначения») сформували восени 1923 року. Він став центром першого в СССР табірного управління. Чисельність в’язнів не була постійною – від 3 до 16 тисяч осіб.

У 1921-1927 роках сюди потрапили українські в’язні – учасники визвольних змагань, діячі Української Народної Республіки, вояки та отамани повстанських загонів, духовенство. Згодом вислали заарештованих у діяльності Спілки визволення України, Українського національного центру та Української військової організації. Протягом 1932-1937 років на Соловки відправляли «неугодних» політичних діячів УРСР, письменників, науковців, митців.

У 1933-му Соловецький концтабір став спеціальною (штрафною) частиною Біломорсько-Балтійського концтабору, центр якого був у м. Медвеж’я Гора (Медвеж’єгорск). На початку 1930-х в’язнів використовували при будівництві Біломорсько-Балтійського каналу.

Соловецькі в’язні ручною працею побудували Біломорсько-Балтійський канал протяжністю 227 км, що поєднав Біле море з Онезьким озером. Під час спорудження загинуло понад 100 тисяч ув’язнених.

20 лютого 1937 року розпочалася епоха ГУЛАГу. Тоді на Соловках відкрили СТОН (російською «Соловецкая тюрьма особого назначения»), яка проіснувала до 1939 р.

Деякі факти про Соловки

1. В ув’язнення на Соловки українців висилали з початку XVIII століття. Із 1775 року тут 25 років перебував останній кошовий Запорозької Січі Петро Калнишевський. Після звільнення він два роки жив при монастирі й помер у віці 112 років. Похований на старому монастирському цвинтарі.

2. Церкву Андрія Первозванного побудували на Великому Заяцькому острові у 1702 році напередодні візиту сюди царя Петра І. Радянська влада зробила церкву жіночим штрафним ізолятором. Тут також утримували вагітних жінок. Після народження дітей забирали у дитячі будинки Архангельська, з багатьох радянська влада виховувала чекістів та наглядачів в’язниць.

3. У червні 1929 року на Соловках побував наближений до комуністичного режиму письменник Максим Горький. Письменнику дозволили поспілкуватися із в’язнями, він вислухав багато скарг і обіцяв допомогти, але не зробив нічого, окрім написання хвалебного нарису «Соловки» в журналі «Наші досягнення» із висновком: «Необходимы такие лагеря, как Соловки».

4. У 1929-1932 роках на Соловках випускалися власні паперові гроші. В’язні жартома називали їх «слоники». Банкноти без водяних знаків номіналом у 2, 5, 20 і 50 копійок та 1, 2, 5 та 10 рублів із підписом «Имеют хождение только в пределах Соловецких лагерей особого назначения» і підписами керівників табору.

5. В’язнів в урочищі Сандармох розстрілював з револьвера особисто капітан держбезпеки Михайло Матвєєв (іноді за допомогою помічника Алафера). Щодня від 27 жовтня по 4 листопада він убивав 200-250 осіб за добу. Згодом радянська влада розстріляла і Матвєєва.

12 українців, розстріляних у Сандармосі

Лесь Курбас (1887-1937). Народився у Самборі на Львівщині.

Видатний український режисер-реформатор, актор, теоретик театру, драматург, публіцист, перекладач.

Європеїзував український театр. Курбас створив експериментальний театр українського модернізму, вивівши його на лінію світових передових мистецьких шукань (діяльність «Березоля» 1922–1926 років). Митець пробував синтезувати національні традиції українського театру з найновішими формами європейського («Березіль» у 1927–1933 роках). Заклав основи вітчизняної акторської і режисерської школи, сказав вагоме слово в кінематографі, відкрив світові видатного драматурга Миколу Куліша, великих акторів – Амвросія Бучму, Мар’яна Крушельницького, Валентину Чистякову, Дмитра Мілютенка, Йосипа Гірняка, Наталію Ужвій.

Микола Зеров (1890-1937). Родом із Полтавщини.

Поет, перекладач античної поезії, літературознавець, лідер київських «неокласиків».

У 1920 р. М.Зеров підготував до друку «Антологію римської поезії» та «Нову українську поезію», що стали помітним явищем у тогочасному літературному житті. Із 1923 року – професор літератури Київського інституту народної освіти.

Заарештований у 1935 році й ув’язнений на 10 років на Соловки. За станом здоров’я Зеров не міг працювати лісорубом і тому прибирав кімнати господарської служби. Після закінчення роботи, у комірчині сторожа він займався перекладами та історико-літературними студіями. За багатьма свідченнями, завершив багаторічну роботу над українською версією “Енеїди” Вергілія. Рукопис цього перекладу пропав або знищений. Про це пише у листах до дружини. Останній із них датований 19 вересня 1937 року.

Аркадій Барбар (1879-1937). Родом із Полтавщини.

Працював директором департаменту народного здоров’я Української народної республіки, один із організаторів служби масового медичного обслуговування.

У 1919-1920 роках працював військовим лікарем. Згодом на кафедрі внутрішніх хвороб Київського медичного інституту. Від 1929 – член президії Медичної секції ВУАН. 18 серпня 1929 року заарештований ГПУ у справі «Спілки Визволення України». Засуджений на 8 років ув’язнення, яке відбував у Ярославльському політізоляторі та на Соловецьких островах. У концтаборі добровільно надавав медичну допомогу як ув’язненим, так і охоронцям, за що був звинувачений у продовженні контрреволюційної діяльності й трибуналом НКВД Ленінградської області 9 жовтня 1937 року засуджений до розстрілу.

Олексій Вангенгейм (1881-1937). Родом із Чернігівщини, батьки походили з голландських дворян.

Вчений-метеоролог. Організатор і перший керівник Єдиної гідрометеорологічної служби СРСР.

Брав участь у Першій світовій війні (начальник метеослужби Південно-Західного фронту в чині полковника). У 1920-х працював на керівних посадах в апараті Главнауки Наркомпросу РСФСР. Від 1928 року – професор Московського університету та член ВКП(б). Під його керівництвом було створено Бюро погоди СРСР. Автор низки наукових публікацій. Брав участь у забезпеченні першого польоту стратостата, що закінчився катастрофою у вересні 1933 року (ця обставина могла бути однією із причин арешту вченого).

Арештований 8 січня 1934 р. Отримав 10 років ув’язнення, які відбував на Соловках. Працював у табірній бібліотеці й одночасно з 1936 року – у музеї Соловецького товариства краєзнавства, проводив екскурсії у музеї, а також заняття з в’язнями, читав лекції на загальноосвітні теми.

Антін Крушельницький (1878-1937). Народився у м. Ланьцут (нині Польща).

Український письменник, літературний критик і літературознавець, педагог.

У 1918 році був членом Української Національної Ради (вищого законодавчого органу ЗУНР). Від квітня 1919 року – міністр освіти УНР, з 27 жовтня – голова педагогічної місії УНР у Відні. Після еміграції до Відня, заснував видавництво «Чайка». Наприкінці 1928 року повернувся до Львова, започаткував видавничу спілку «Нові шляхи» та однойменний журнал. У 1932-му журнал було закрито, а Крушельницького ув’язнено в в’язниці «Бригідки». Після звільнення у 1933-му створив журнал «Критика». У 1934 році разом із родиною на запрошення уряду УСРР переїхав до Харкова; отримав радянське громадянство та посаду в редакції «Української радянської енциклопедії». У 1934 році заарештований за сфабрикованим звинуваченням у «створенні центру ОУН на території України» і «підготовці терористичних актів проти представників партії і уряду», засуджений до 10 років ув’язнення, яке відбував на Соловках.

Володимир Чехівський (1876-1937). Народився на Київщині.

Український політичний і релігійний діяч. 26 грудня 1918 року – 13 лютого 1919 року – голова Ради народних міністрів і міністр закордонних справ УНР. За його керівництва 22 січня 1919 року був проголошений Акт злуки УНР і ЗУНР. Продовжував діяльність у напрямі створення і розвитку Української автокефальної православної церкви. Працював у історико-філологічному відділенні Всеукраїнської Академії наук (ВУАН), був професором медичного та політехнічного інститутів у Києві.

Заарештований у 1929 році у справі «Спілки визволення України», засуджений до розстрілу, яке замінили 10-річним ув’язненням.

Матвій Яворський (1885-1937). Родом з Люблінського воєводства (нині – Польща).

Історик, академік ВУАН (з 1929). Займався науковою працею. Брав активну участь в українському національному русі. В часи революції був спочатку в УГА, а в 1919 узяв бік червоних. З 1920-го займався викладацькою роботою – писав підручники з історії України, ретельно досліджував соціальні рухи, зокрема революційні, історію КП(б)У, питання історії філософії, марксистської методології історії. Головні праці: «Історія України у стислому нарисі» (1928), «Україна в епоху капіталізму» (1924), «Нариси з історії революційної боротьби на Україні» (1928). На початку 1930-го проти Яворського було висунуто політичні звинувачення, в 1931-му він був засуджений у справі «Українського національного центру».

Михайло Полоз (1891-1937). Народився у Харкові.

Політичний діяч.

Закінчив льотну школу. Під час Першої світової війни як офіцер воював на румунському фронті. У Центральній Раді представляв УПСР, член Українського військового генерального комітету (його представник при військовому міністерстві Тимчасового уряду в Петрограді 1917 року), член української мирної делегації в Бересті (1918). Член уряду УССР від боротьбистів (голова ВРНГ). Після створення УКП (боротьбистів) у серпні 1919 року – один з керівників цієї партії. У 1920-х – член ВКП(б), ЦК КП(б)У, працював по партійній лінії у Харкові й Москві. Голова Держплану УССР (1923–1925), нарком фінансів УССР (1925–1930), заступник голови бюджетної комісії ЦВК СССР (1930–1934). Заарештований у 1934 році у «справі УВО».

Степан Рудницький (1877-1937). Уродженець м. Перемишль (нині – Польща).

Український географ та історик, засновник картографічного напрямку в українській географії, академік ВУАН.

Розробляв теоретичні і методичні основи географії. У роботах «Україна з політико-географічного становища» та «Україна з погляду політичної географії» обгрунтував територіально-географічний аспект державної незалежності української нації. У роки І Світової війни працював як військовий географ при австрійському генштабі. Експерт уряду ЗУНР. Один із засновників Українського вільного університету, у якому був деканом філософського факультету, професором. Також викладав у Львівському, Віденському, Празькому університетах. У 1926 р. переїхав до УСРР (м. Харків), де став засновником і директором Інституту географії і картографії. Крім того, очолював Краєзнавчу комісію ВУАН і Музей антропології та етнографії імені Федора Вовка. Арештований 1933 року у справі «справі УВО», засуджений до 5 років ув’язнення, яке відбував на Соловках.

Михайло Лозинський (1880-1937). Родом з Івано-Франківщини.

Український учений, правник.

Здобув ступінь доктора права у Віденському університеті. Публіцист і юрист, брав участь у діяльності Союзу визволення України, член Національної ради ЗУНР, учасник Паризької мирної конференції, був заступником держсекретаря закордонних справ уряду ЗУНР (1919). Професор міжнародного права Українського вільного університету (1921-1927 роки, м. Відень, м. Прага). Прибув до УССР 1927-го, очолював кафедру права в Інституті народного господарства у Харкові (1928-1930), професор Всеукраїнського комуністичного інституту совєтського будівництва і права, старший науковий співробітник, член Комісії для вивчення совєтського права і будівництва ВУАН. Проживав у Харкові. Арештований у 1933-му у справі «справі УВО», засуджений на 10 років ув’язнення.

Мирослав Ірчан (Баб’юк Андрій Дмитрович) (1897-1937). Родом із Івано-Франківщини.

Драматург, публіцист, поет, перекладач.

У роки І Світової війни служив у Легіоні січових стрільців у складі Австро-угорської армії, пізніше – хорунжий УГА. Від 1920 року, після переходу в складі Першої галицької бригади УСС на бік Червоної армії, був членом КП(б)У, комісаром більшовицького агітпоїзда, редагував газету «Більшовик» і журнал «Галицький комуніст». У 1922-1923 роках навчався в Карловому університеті у Празі, згодом вирушив до Канади, де працював як письменник і комуністичний пропагандист. У 1932 році переїхав до УССР. У Харкові, очолював літературну організацію «Західня Україна». Арештований у 1933 році у справі «УВО», засуджений на 10 років ув’язнення.

Петро Дідушок (псевдонім Гельмер) (1889-1937). Родом зі Львівщини.

Військовий і політичний діяч.

Закінчив Львівський і Берлінський університети. Офіцер, командир куреня Українських січових стрільців. У період Гетьманату – секретар Українського національного союзу, згодом секретар Директорії, дипломат УНР. Від 1920-го – секретар Закордонного бюро Української соціал-демократичної робітничої партії в Берліні (Німеччина). У 1930 році прибув до Москви під прізвищем Гельмер як економіст, начальник іноземного відділу Головного управління Цивільного повітряного флоту СССР (Аерофлот).

Арештований 1934 року за звинуваченням у належності до ОУН. Засуджений на 5 років ув’язнення, яке відбував на Соловках.

Український інститут національної пам’яті

Comments

comments

Залишити коментар

BannerFans.com BannerFans.com BannerFans.com

Останні Статті

Архів пошуку

Пошук за датою
Пошук у категорії
Пошук у Google

Сайт створено by Yarema Yevgen Інформація «Буського радіо» є інтелектуальною власністю «Редакції Буського районного радіомовлення» За повного чи часткового використання текстів та зображень чи за будь-якого іншого поширення інформації «Буського радіо» гіперпосилання на сайт «Буського радіо» – www.buskeradio.in.ua –є обов'язковим За зміст рекламної інформації відповідальність несе рекламодавець НАША ЕЛЕКТРОННА СКРИНЬКА BUSKERADIO@I.UA.

Top