У Буську відбувся показ театральної постановки “Духовне вбивство талановитої людини”
У Буську відбувся показ театральної постановки “Духовне вбивство талановитої людини”
Вчора, 17 вересня у приміщенні Буського районного Народного дому відбувся семінар-практикум. Метою заходу було вдосконалення фахового рівня керівників театральних колективів, активізація діяльності сільських аматорських театрів та розвиток і популяризація театрального мистецтва у нашому районі. На заході були присутні: голова Буської районної ради Володимир Замроз, керівник районного відділу культури Людмила Ціхоцька, провідний методист обласного управління культури Оксана Шніцар, представники районних ЗМІ, працівники галузі культури та жителі райцентру.
Розпочали захід із привітального слова голови Буської районної ради Володимира Замроза .
Справжнім святом для усіх присутніх стала театральна феєрія. Виступ аматорського театрального колективу Буського районного Народного дому, під керівництвом постановника, методиста Буського РНД Оксани Шквір. Актори-аматори підготували театральну постановку під назвою “Духовне вбивство талановитої людини”, приурочену 390-річчю від дня народження легендарної постаті, авторки багатьох відомих українських пісень – Марусі Чурай та 85-им уродинам української поетеси Ліни Костенко.
Після вистави, керівник районного відділу культури Людмила Ціхоцька та провідний методист обласного управління культури Оксана Шніцар подякували усім акторам за блискавичну емоційну гру на сцені та побажали подальшого швидкого розвитку театрального мистецтва у Надбужжі.
Історична довідка.
Маруся Чурай (1625–1653) — напівлегендарна українська народна співачка та поетеса часів Хмельниччини, яка, за переказами, жила в Полтаві. 
Їй приписують авторство низки відомих у народі пісень: «Ой не ходи, Грицю», «Котилися вози з гори», «Засвіт встали козаченьки» та інші. Також відома як Маруся Чураївна. За переказами, Маруся Чурай народилася в 1625 (за іншими версіями — у 1628 або 1629) році в сім’ї козацького сотника Гордія. Після смерті батька, котрий був одним зі старшин під час Повстання Острянина та у 1638 році як бунтівник спалений на багатті у Варшаві[1], залишилася жити з матір’ю в Полтаві. В юності дівчина мала багато залицяльників, серед яких був молодий козак Іскра Іван Якович, але своє серце вона віддала Грицю Бобренку (за іншими версіями — Гриць Остапенко), сину хорунжого Полтавського полку, з яким згодом таємно заручилася. Зі спалахом Хмельниччини у 1648 році Гриць вирушив на війну, обіцяючи повернутись. Дівчина чекала на нього 4 роки. Проте коли Гриць повернувся до Полтави, він вже не звертав уваги на Марусю, бо покохав іншу, Ганусю із заможної полтавської сім’ї. Зраджена дівчина не витримала втрати та вирішила отруїти себе зіллям, що вона таємно взяла у місцевої бабусі-відьми, але яке ненароком випив Гриць. Улітку 1652 року полтавський суд засудив Марусю до страти, але її було амністовано універсалом Богдана Хмельницького, який приніс Іван Іскра, де зазначалося дарувати їй життя «за заслуги її батька та солодкі пісні». Для покути дівчина ходила на прощу до Києва, але повернувшись у 1653 році до Полтави померла у віці 28 років, не перенісши смерті коханого (за іншими даними — в 1652 році у Полтаві від сухот невдовзі після амністії або стала монашкою якогось з українських монастирів).
Comments